Там, где материя становится светом (по мотивам Юрия Гудзя)
1 Сначала литеры-касанья-отпечатки птичьих когтей на белой поверхности страницы, вырванной из школьной тетради нашего общего времени: иероглифы проявленного звука, эхо голоса, сохраненные каллиграфически, утреннее тепло неостывшей печной золы.
Потом что-то похожее на детский рисунок: Высокий дом, почему-то без окон, Приоткрытые двери и надпись: «Дом, в котором живет счастье».
Вверху над ним чья-то не совсем твердая рука Увековечила (увекопомнила?) Мгновенное прикосновение влажной улитки К крылу птицы.
И в небесах – название невидимой страны, В котором вместо украинской буквы „Ї” – две точки (то есть время и пространство) – как визуальная цитата моей любимейшей (когда-то) строки из Пауля Целана: «Es fallt nun, Mutter, Schnee in der Ukraine. »*
* с нем. «Сейчас, мама, на Украине идет снег»
Когда-нибудь в той комнате, в том доме, В той стране, засыпанных, согретых белым пеплом снежин, проснемся на рассвете… хочу успеть – закончить наш рисунок: впустить в него шум крыльев за окном, и клекот-щебетанье-воркованье голодных птиц, некормленых любовью.
Прошу тебя, не открывай глаза, не поднимай ресницы, только чувствуй: мои уста, отдельные от тела, неслиянно коснутся твоих влажных лепестков трепещущих, потом проникнут вглубь ненасытимых тайных темных тесных лабиринтов, чтобы на взлете стать потоком света.
И за мгновение до исчезновенья всего рисунка мы еще услышим почти нездешний голос за стеной:
«Если идешь по склону той Горы, когда-нибудь увидишь море»
Юрко Гудзь «Там, де матерія стає світлом»
Спершу: літери-дотики-відбитки, від(печатки) пташиних кігтів на білій поверхні сторінки, вирваної зі шкільного зошита нашого спільного часу: гієрогліфи невидимого звуку відлуння голосу, збережені каліграфічно, ранковий туск ще теплого писку
А згодом: щось схоже на дитячий малюнок: високий будинок, чомусь без жодного вікна, ледь прочинені двері й надпис: "Дім у котрому живе ща стя" Вгорі над ним чиясь не зовсім тверда рука у-віко-вічнила (увікопомнила?) миттєвий дотик вологого Равлика до крила Птахи
А ще вище - назва невидимої країни, в якій замість літери "і" - часопростір, означений крапками, візуальна цитація мого улюбленого (колись) рядка з янгола Пауля (Целана): "Тепер іде, мамо, сніг на Україні. "
. Колись, в тій кімнаті, в тім домі, в тій країні, засипаній білим попелом теплого снігу ми прокинемось рано-вранці. Але ще треба встигнути впустити в той малюнок пошуми крил за вікном і туркотіння голодних (на кохання?) птахів й моє прохання до Тебе:
не розплющуй очей не рознімай повік: чуєш, як вуста, вже відокремлені од мого тіла, Твоїх торкаються вологих і тремких пелюсток і проникають вглиб таємно-темних лабіринтів, щоб десь на злеті вибухнути Світлом,
й за мить до щезнення всього малюнка почути тихий голос за стіною:
"Якщо йти схилом до тієї Гори, то, врешті-решт, побачиш море. "
Сертификат Поэзия.ру: серия 646 № 26997 от 05.09.2004
Рейтинг произведения (количество читательских рекомендаций): 0