Сущностные свойства человека: естественно-правовой подход Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

Аннотация научной статьи по философии, этике, религиоведению, автор научной работы — Романова А.С.

В статье отслеживается естественно-правовой подход относительно понимания сущностных качеств человека , на основании объективных причинно-следственных закономерностей и связей, которые объясняют природу и сущность человека с помощью рационального описания его правомерного и праволомного поведения .

Похожие темы научных работ по философии, этике, религиоведению , автор научной работы — Романова А.С.

ESSENTIAL FEATURES OF MAN: NATURAL AND LEGAL APPROACH

The article deals with the natural and legal approach to understanding the essential features of man on the basis of objective causal regularities and connections that explain the nature and essence of man by rational description of his legitimate and unlawful behaviour .

Текст научной работы на тему «Сущностные свойства человека: естественно-правовой подход»

Львiвський державний ушверситет внутрiшнiх справ, доцент кафедри теори та icTopii' держави i права,

ДОКТРИНАЛЬНИЙ АНАЛ1З ФЕНОМЕНУ ПОВЕД1НКИ ОСОБИ

© Петрончак Ю. О., 2015

Здшснено доктринальний аналп феномену поведшки особи, зокрема запропо-новано сучасну класифжащю наукових пiдходiв щодо його шзнання та розумiння, зокрема з погляду концепцп юридичних поглядiв.

Ключовi слова: доктрина, дiяльнiсть, особа, науковий пщхщ, поведшка, правовий персоналiзм, феномен.

ДОКТРИНАЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ФЕНОМЕНА ПОВЕДЕНИЯ ЛИЦА

Проведен доктринальный анализ феномена поведения лица, в частности, предложена современная классификация научных подходов относительно его познания и понимания, в том числе, с точки зрения концепции юридических взглядов.

Ключевые слова: доктрина, деятельность, лицо, научный подход, поведение, правовой персоналiзм, феномен.

DOCTRINAL ANALYSIS OF THE PHENOMENON PERSONAL CONDUCT

The social phenomenon of person behaviour is investigated in the article, in particular, modern classification of scientific approaches is offered in relation to his cognition and understanding.

Key words: doctrine, activity, person, behaviour, scientific hike, legal personalizm, phenomenon.

Постановка проблеми. Доктринальш аспекти сощального розвитку особи вiчнi. Входження людини в сустльство здшснюеться через рiзнi сощальш спшьносп: сощальш групи, сощальш шститути, соцiальнi оргашзацп. Скшьки iснуe людина, стiльки вона й намагасться вдосконалити суспiльство, в якому перебувае, а воно, своею чергою, споконвiчно прагне впливати на li внутрiшнiй свiт. Людина стае, таким чином, не тшьки елементом сощально! системи, але i сама становить систему, що мае найскладнiшу структуру. Людина стае особою - цшснютю сощальних властивостей людини, продуктом сустльного розвитку i включенням iндивiда в систему сощальних вщносин за допомогою активно! дiяльностi та спiлкування [1, с. 64].

Особа - людина, яка мае юторично зумовлений стутнь розвитку, користуеться правами, що надаються сустльством, та виконуе обов'язки, як ним покладаються [2, с. 200].

Аналiз дослщжень даноТ проблеми. Доктринальнi тдходи вказують на наявнiсть декiлькох концепцш щодо розумiння цього поняття: психодинамiчноl (З. Фрейд, К. Юнг, А. Адлер), его-теоре-тично! (Е. Ершсон, Е. Фромм), диспозитивно1 (Р. Кеттел, Г. Айзенк), бiхевiористичноl (Дж. Уотсон, Б. Сюннер), сощально-когштивно1 (А. Бандура, Дж. Роттер), гумашстично1 (А. Маслоу), феноменоло-пчно1 теорiй (К. Роджерс). Улм, всi вченi вважають, що поняття "особа" виражае неподiльнiсть, цшснють i особливостi конкретного суб'екта, що виникають вже на раннiх рiвнях розвитку життя [3, с. 509]. З огляду на вищенаведене, метою статт було обрано з'ясування змюту понять "особа" та "поведшка" з погляду представниюв розма1ття наукових пщходш, насамперед юридичних.

Виклад основного матерiалу. Особа як цiлiснiсть - це продукт сощобюлопчно1 еволюци пiд час яко! вiдбуваеться не лише процес диференщаци органiв i функцiй, але також i !х iнтеграцiя, !х взаемне "злагодження".

Особа - це насамперед генотипне утворення. Але його формування продовжуеться, як вщомо, i в онтогенез^ прижиттево. Тому в характеристику особи входять також властивосп та !х штеграцп, що складаються онтогенетично. Йдеться про виникаючi "сплави" вроджених i набутих реакцiй, про змiну наочного вмюту потреб, про домiнанти поведшки, що формуються.

Особа формуеться тд впливом двох основних фактор iв:

1) шдивщуальних вроджених властивостей;

2) сощального середовища, що впливае на людину.

На сощальний характер категори "особа" вказують таю И риси:

1) розумнють, тобто здатнють мислити та приймати осмислеш, а не шстинктивш рiшення. Ця ознака зумовлюе можливють упорядкування процесу спiлкування суб'ектiв;

2) свобода, тобто можливють вибору iз встановлених сустльством варiантiв поведiнки саме того, який найповшше вiдповiдае штересам особи та не порушуе прав шших суб'ектiв, що i забезпечуе можливють усвщомленого ставлення суб'екта до власно1 поведiнки;

3) iндивiдуальнiсть, що виявляеться у наявносп специфiчних рис, яю виокремлюють особу з маси собi подiбних. Саме це надае можливють реально визначити сощальний стан, професда, вш, мiсце особи в сусшльствц

4) вiдповiдальнiсть, що характеризуеться як можливють передбачати результати сво1х дш, керувати ними та самостшно нести вiдповiдальнiсть у разi невиконання обов'язюв чи порушення прав шших ошб. Ця риса забезпечуе певне сшввщношення власно1 поведiнки з штересами суспiльства та И самооцiнку вщповщно до iснуючих стандартiв [3, с. 314].

Безумовно, сусшльш вiдносини е важливим фактором впливу на особу. Однак особа не формуеться пасивно, вона е активним суб'ектом. Сощальну природу особи визначають таю компоненти И структури, як свщомють, воля, можливють дiяльностi [4, с. 280].

Свщомють е цементуючим елементом, що вщображае можливють усвщомлювати дiйснiсть, керувати сво1ми вчинками. Вiдсутнiсть самосвiдомостi особи не надае можливосп говорити про наявнють особи.

Воля як компонент структури особи характеризуеться як можливють вибору дiяльностi та досягнення певно1 мети.

Дiяльнiсть пов'язуеться з можливютю використання iнтелектуальноl та фiзичноl енерги для досягнення певного результату. Доволi часто поняття i термiни "поведшка" та "дiяльнiсть", коли дiяльнiсть розглядаеться як система поведшки, розглядають в аналопчному розумшш [5, с. 201].

Отож, поведшку особи штерпретують як зовнiшне вираження дiяльностi, в якому виявляеться конкретна позищя людини, И установка.

Поведшка особи - форма перетворення дiяльностi в реальну дда. Завдяки поеднанню ушверсальних властивостей дае можливють виокремити И в окремий сощальний феномен.

Отож, феномен - незвичайне, рщюсне, виняткове явище або факт. За визначенням Канта, феномен - будь-яке явище, яке може бути тзнане на основi чуттевого досвщу, на противагу слову ноумен, що означае явище, зрозумше розумом [8, с. 211].

Термш "феномен" зрщка вживаеться як синошм термiна "явище". Втiм, на нашу думку, явище - категорiя, що вщображае зовнiшнi властивостi, процеси, зв'язки предмета, яю даються тзнанню безпосередньо в формах живого споглядання - характеризуе зовнiшню сутнiсть поведшки особи, не повною мiрою розкриваючи та передаючи унiкальнi властивостi ще! категорiï. Саме тому, поведiнка особи - явище, котре спостертаемо, водночас феномен - явище, яке дослщжуемо.

Феномен поведшки особи - багатогранне полщисциплшарне поняття, оскiльки е предметом дослщження низки гуманiтарних наук. Отже, сутшсть поведiнки вивчають фiлософи, психологи, сощологи, юристи тощо.

У фшософи феномен поведiнки особи визначаеться як процес взаемоди живих iстот iз довкiллям, а поведiнка особи визначаеться як здатшсть до дiяльностi у матерiальнiй, штелек-туальнiй та сощальнш сферi життя [9, с. 200].

Говорячи про концепщю наукових поглядiв на феномен поведiнки особи, варто зазначити, що одним iз першим наукових пiдходiв до ïï шзнання та розумшня був бiологiчний, наступними -психодинамiчний та бiхевiористичнi течи в психологи.

Сощальш ж тдходи до феномену поведшки особи характеризуются розмежуванням понять "поведшка" та "сощальна поведшка". Остання ж розглядаеться як поведшка особи, що формуеться, розвиваеться, проявляеться в умовах сустльного життя, а тому мае сощально зумовлений характер [10, с. 418]. Отже, сощальну поведшку особи можна трактувати як систему або сукупнють таких взаемопов'язаних дш i учинюв особи, котрi визначаються потребами, мотивами, штересами, обов'язками та формами сустльного життя. Тут процес соцiалiзацiï - один iз основних елеменпв формування поведшки особи, тд час якого вбачаеться здатнiсть особи адаптуватися до системи сощокультурних норм суспiльства [11, с. 300].

Соцiалiзацiя - становлення особи - процес засвоення шдивщом зразюв поведiнки, психоло-гiчних установок, сощальних норм i щнностей, знань, навичок, що дозволяють йому успiшно функщонувати в суспiльствi [12, с. 155].

Шлях сощашзацп особи - це життевий шлях вщ народження до старосп, вiд системи iз зародковими елементами свщомосп до системи з розвиненою свiдомiстю та самосвiдомiстю. 1снують певнi розбiжностi у визначеннi тривалосп процесу соцiалiзацiï. Деякi науковцi вважають, що вiн тривае все життя, шш^ особливо представники школи психоанашзу, - що лише у дитинсга, а деякi - що у дитинсга, пiдлiтковому вiцi та юносп, тобто охоплюе перiод подготовки до активного входження особи у систему сощальних шституцш суспiльства. Соцiалiзацiя охоплюе таю стадп, як:

1) засвоення правових i моральних норм, що регламентують поведшку особи, та 1'х штерюризащя у формi совiстi;

2) формування сощогенних потреб, що детермшують дiяльнiсть особи;

3) створення комплексно!' багатоцшьово1' полiмотивацiйноï програми життедiяльностi.

Щц час формування особи в нормальних умовах соцiалiзацiï правовi норми приймаються нею i стають звичними межами поведшки. В особи розвиваеться мехашзм сощального регулювання, тд яким розумiеться звична готовнють чинити i дiяти в конкретнiй обстановцi певним чином [14, с. 5].

Поняття та процес соцiалiзацiï е важливим не лише в контекст одного iз засобiв формування поведiнки особи, але i як чинника, що детермшуе явище суб'ектносп та правосуб'ектностi. Суб'ектшсть особи визначаеться ïï включенiстю в технолопю певноï соцiальноï системи. Це означае, що кожна соцiалiзована особа долучена до системи соцiальних шституцш, i ïï дiяльнiсть регламентована ï^ нормативними документами. Суб'ектнiсть е значною мiрою правосуб'ектнiстю, оскiльки, по суп, це "моралесуб'ектнiсть", що включае в себе правосуб'ектшсть як складову. 1деться про те, що правова норма як модель поведшки особи е водночас моральною, а особливють ïï полягае саме в тому, що правопорушення тягне за собою карт санкцп з боку держави i права.

Багатозначтсть поняття "поведшка" в суспшьних науках значною мiрою позначилась на його тлумаченш у правових вченнях. Право - один iз найважливших шструмешгв управлiння поведiн-кою особи. Встановлюючи, регулюючи та охороняючи суспшьш вщносини, воно виконуе активну, творчу роль, сприяючи виршенню проблем сощуму.

У цьому сенс лопка диктуе нам таке визначення права: право - це вимога достойно1 поведшки й обов'язок тако1 поведшки. Фшософько-правовий варiант термшологи: право - це еднють его!зму та альтру1зму; теоретико-правовий варiант термшологи: право - еднiсть прав (дозволiв, суб'ективних вимог) i обов'язюв (наказiв, настанов). Твердження говорить про те, що особа не може лептимним (цившзованим) чином забезпечити безпеку сво1х iнтересiв iнакше, як тшьки визнаючи таке ж право для шших. Через права людина - егоют, через обов'язки - альтруют, а через !х еднiсть - соцiалiзована особа.

Отже, вимога до належно1 поведiнки, погоджена iз власним обов'язком до тако1 поведiнки. За наявносп такого "суспiльного договору", укладеного на основi взаемних зобов'язань, особа набувае "ближнього" як колегу, партнера, помiчника для охорони й реалiзацil сво1х прав. Право стае мехашзмом, що здатний створювати суспiльне благо: узгоджувати користь одше1 особи з шшою i, таким чином, досягати и тдтримувати в суспiльствi сощальну згоду i спiвробiтництво [15, с. 45]. Саме завдяки такш дiяльностi право здатне на соцiалiзацiю й гумашзащю соцiальних вiдносин.

Зазначений вище тип правового розумшня е характерним для бшьшосп демократичних суспiльств сьогодення та чи не найбшьш актуальним для галузi формування поведiнки особи. Така наукова течiя отримала назву правового персоналiзму.

Найвiдомiшими представниками персоналiзму як одного iз провiдних напрямiв сучасно1 свгтово1 фшософсько1 та правовое' думки е М. Бердяев, Е. Брайтмен, Ж. Лакруа, П. Ршер. 1х поеднуе розумiння особи як первинно1 реальностi та вищо1 духовно1 цiнностi, буття яко! зумовлене верховною особою - Богом [16, с. 600].

Правовий персоналiзм розглядае право насамперед, як таке, що виникае не iз державно1 вол^ а iз природних потреб людини та е^валентносп обмiну послугами мiж вшьними та рiвноправними особами. Вiн грунтуеться на моделi чотирьох аксiом: прюритетносп особи; недостатностi особи для реалiзацil всього рiзноманiття власних iнтересiв власними силами; стлкування як обмiну послугами - засобу подолання тако1 недостатносп особи; еквiвалентностi такого обмшу.

Водночас, будь-яке правове розумiння, зокрема концепщя правового персоналiзму вщно-сить до поведшки тшьки ту людську активнють, яка характеризуеться певними юридичними ознаками. Право оперуе лише iз сощально значущими актами поведшки. Вчинки ж, що спря-моваш на природш (фiзичнi, бiологiчнi) об'екти, за умови, якщо вони не впливають на сощальш вщносини, не щкавлять правову систему [17, с. 88]. Право регулюе поведшку особи саме в сощальних цiлях та штересах.

Отже, правове розумiння поведiнки охоплюе не будь-яку активнють особи, а обмежуеться трьома критерiями:

1) и соцiальною значимiстю, про яку йшлося вище;

2) И вираженням на зовш, в формi конкретних дш;

3) усвiдомленiстю таких дiй.

Доволi важливим для права моментом е обмеження поняття "поведiнка" И вираженням назовш (на вiдмiнну вщ психологи, де дослщжуеться не лише зовшшня, а й внутрiшня дiяльнiсть особи). Зовшшня поведiнка особи виражаеться в практичних дiях, е вербальною або ж документальною.

Трете обмеження поведшки особи в правi - свщомють поведшки. Право виокремлюе лише и елементи, що можуть знаходитися тд контролем свщомосп i волi особи. Вщтак, поведiнка в юридичному значенш становить лише такi вчинки свщомо1 особи, що досягла зазначеного вшу, яким передуе свщомий вольовий вибiр, котрий включае розумiння соцiального значення вчинку i передбачення його наслщюв. Поведiнка, що не пiддаеться контролю зi сторони вольових та штелектуальних механiзмiв особи, не може регулюватися правом й, зокрема, не може тягнути юридично1 вщповщальносп - вона була б беззмютовною [18, с. 340].

Висновки. Резумуючи вищенаведене, варто зазначити, що з погляду правового персоналiзму поведшка особи, яка регулюеться правом, - це насамперед та поведшка, що передбачена в правах i обов'язках учасниюв правовщносин - мютить вступ у правовщносини, !х реалiзацiю, змiну чи припинення правовщносин. Зв'язок поведшки iз правовiдносинами наочно пщтверджуе те, що

жодна юридично значима поведшка не е iзольованими вчинками одше1 особи, що здшснюеться в вiдривi вiд поведшки шших ошб чи суспiльства загалом. Юридично значуща поведшка - це форма сощально1 взаемоди осiб, колективiв та iнших соцiальних спiльнот. Це "клгтина" складно1 системи суспiльних вщносин, що iснують та розвиваються в сощуш.

1. Ферреоль Ж. Социология. Терминологический словар /Ж. Ферреоль. - СПб.: Питер, 2003. -160 с. 2. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии / Я. Щепанський. - М. : Прогресс, 1969. - 240 с. 3. Крейн У. Теория личности / У. Крейн. - СПб.: Прайм - Еврознак. - 2002. - 509 с. 4. Зайчук О. В. Теор1я держави 7 права /О. В. Зайчук, Н. М. Омщенко. - К.: Юршком 1нтер, 2006. -545 с. 5. Спиркин А. Г. Основи фшософИ/А. Г. Спиркин. - К.: Пол1тична л1тература, 1988. - 354 с. 6. Пилипенко В. Е. Социальная регулящя трудового поведения (социологический аналази) / В. Е. Пилипенко. - К., 1993. - 294 с. 7. Ольшанский В. Б. Психолог1я практикам /В. Б. Ольшанский. -М. : Тривола, 1996. - 545 с. 8. Социальная психология: краткий очерк [под. общ. ред. Г. П. Предвечного и Ю. А. Шерковина]. - М.: Политиздат, 1975. - 261 с. 9. Матюх1на О. А. Словник фтософських терм1тв / О. А. Матюх1на, С. Ф. Сластенко, С. М. Ягодз1нський, Л. В. Кадшкова, Л. I. Мокляк. - К.: НАУ, 2004. - 808 с. 10. Фыософський словник. [за ред. В. I. Шинкарука] - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. - 800 с. 11. Гарасим1в Т. З. Дев1антна повед1нка особистост1: фтософсько-правовий вим1р / Т. З. Гарасим1в. - Л.: Льв1вський державний умверситет внутрштх справ, 2009. -524 с. 12. Дюркгейм Э. Социология, ее предмет, метод, предназначение / Э. Дюркгейм [пер. с фр., составл., послесл. и примеч. А. Б. Гофмана. - М. : Канон, 1995. - 352 с. 13. Мудрик А. В. Социализация человека / А. В. Мудрик - М. : - 2007. - 213 с. 14. Циба В. Т. Соц1олог1я особистост1: системний тдх1д / В. Т. Циба. - К. : МАУП, 2000. - 145 с. 15. Вайшвила Альфонсас. Личность и правовое регулирование: творческие поиски / Вайшвила Альфонсас. - Луганск, 2006. - 149 с. 16. Сощальна фтософ1я: короткий енциклопедичний словник [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та т.]. - Х.: Руб1кон, 1997. - 600 с. 17. Кудрявцев В. И. Право и поведение / В. И. Кудрявцев. - М. : Наука, 1976. - 211 с. 18. Павлов И. Я. Сборник сочинений /И. Я. Павлов. - М. : АН СРСР, 1963. - Т. 2. - 410 с.