Характеристика лїтературної дїяльности Івана Франка.

Початки лїтературної діяльности д-ра Івана Франка падуть саме в пору, коли питанє: чи жи­ти, чи згинути нашій нациї, поставлене було так грізно, як нїколи доси в цїлій істориї укр. народу.

Під конець 60-их і з початком 70-их років минулого столїтя давні сьвятоюрцї — а вони становили майже загал галицько руської інтелї­ґенциї — почали чим раз явнїйше перетворюва­ти ся в москвофілів. Народовцїв було дуже мало, тай їх народовство було дуже слабе, поверховне, виявлялось хиба в козакофільстві та в оборонї народної мови перед насьмішками "твердоруської партиї". Уся галицька інтелїґенция народом, його житєм, його економічними, культурними, та хоть-би національними справами і інтересами майже зовсїм не цїкавила ся і не займала ся. Сьвіто­гляд її був незвичайно вузкий, бо майже зовсїм незнайома була їй новійша європейська лїтерату­ра, тай таки майже нїяка лїтература взагалї. Вис­шої осьвіти поза те, що давали тодїшні школи, анї слїду. В масах народу цїлковитий брак на­ціональної сьвідомости. Тїсний, стухлий дух віяв всюди по Галичинї, доґматичний спосіб думаня держав в мурах природні духові сили.

Все те відбиваєть ся також в писанях тодїшних письменників. Федькович замовк, у инших брак горячого чутя, бездушність, млавість, а про якунебудь лїтературну технїку тай про письмен­ну мову нема що й говорити. Ми бачимо цїлко­витий занепад духового житя української нациї в Галичинї.

Серед таких обставин, дуже некорисних для розвитку хочби якого таланту, д-р Іван Франко ставить в "Друзї" 1874 го р. перші свої лїтера­турні кроки. Що талант Франка не знидїв і не заснїтив ся, як богато инших, а розвинув ся так широко, так всесторонно, так сильно, а д-р Іван Франко став тепер найбільшою окрасою україн­ської літератури, се треба завдячити перед усїм таки надзвичайній величинї самого таланту, а від­так Драгоманову, що якраз в той час (в полови­ нї 70-их років) навязує нитки з галицьким моло­дим поколїнєм, а нарештї також — хоча як се видасть ся може парадоксальним — і указови з р. 1876-го, що ним заборонено в Росиї україн­ську мову. Нечуване в істориї жадного народу насильство, яким вже раз на завсїди гадали зло­жити в домовину українську нацию, потягнуло за собою зовсїм несподївані, для Росиї дуже не­бажані, а для української нациї навіть дуже спа­сенні наслїдки.

Драгоманов в своїх листах, поміщених в "Друзі", кинув в Галичину відразу таку масу но­вих, а для тодїшних Галичан просто диких тео­рій, піддав тілько ріжнородних ідей, що зараз та­ки звіяла ся страшна буря, якою прочистило ся повітрє, а живчик народного житя почав сильнїйше бити. Його враз з иншими, дуже талановитими і широко осьвіченими людьми викинула зга­дана заборона української мови за границї Росиї і якраз через те українська справа виступила на европейській аренї.

Програмові та полїтичні працї Драгоманова, а ще більше його критичні, чисто наукові, істо­ричні, історично-лїтературні розправи кидали но­ве сьвітло на нашу минувшину, розкривали нові горизонти, вчили розуміти нашу історию і пізна­вати нашу теперішність, заглублювати ся в інте­реси живих людий, розуміти їх. Горяча і невмо­лима проповідь щирої праці для добра і піддви­гненя рідного народу друкованим словом, а ще більше підтримувана величезною кореспонденциєю Драгоманова осягнула те, що спершу невеличкий гурток молодих людий з Іваном Франком на чолї почав пильно читати, студіювати, звертати свою увагу на насущні потреби народу і брати ся до реальної працї. Тверезий, ясний, трохи скептичний ум Драгоманова, незвичайно обємисте солїдне його знанє, його завзята пропаґанда щи­рости, простоти, постійности в сповнюваню при­нятих на себе обовязків, явного і рішучого ви­словлюваня своїх переконань і поступованя згі­дного з тими переконанями, сї наскрізь етичні прінціпи в житю просто зачарували той молодий гурток, що з найгорячійшим запалом і твердою вірою в будуччину української нациї, піддаючи ся духовному проводови Драгоманова, кинув ся до працї. З фанатизмом прозелїтів нового євангелія, з завзятєм очайдухів починають вони відразу лю­ту боротьбу з неуцтвом і поверховностю та не­щиростю інтелїґенциї, кидають визов в очи цїлої суспільности, в рідкій формі висказують нечувані доси, "єретичні, беззаконні думки, порушують "страшні" питаня про дарвінїзм, про авторитет, про нові порядки в житю, про обовязки людий перед людьми, про шуканє нових доріг, про ко­нечність науки і осьвіти і змушують до думаня, до обрахунку з власним сумлїнєм. Серед гнилого супокою, слїпої байдужности нараз стало чути клекіт боротьби, гомін все нових кличів, все но­вих конфлїктів.

На тім ґрунтї зріс, в той ґрунт запустив Іван Франко глубоко своє корінє, з нього тяг­нув усї соки, на нїм розвинула ся і з нього ли­ше зрозуміла уся його лїтературна дїяльність.

За цілих 40 лїт бачимо у Франка горячко­ву працю на всїх областях духового житя. Він і поет і повістяр і критик і публицист і учений історик лїтератури і етноґраф і економіст і фі­льософ і педаґоґ і популяризатор, а сам спис його усїх творів виповняє цїлу книжку.

Не будемо подрібно розбирати усїх його творів — на се треба би дуже богато часу, — а мусимо сьогодня вдоволити ся загально характе­ристикою його лїтературної дїяльности, добутою уважним читанєм сих творів.

Франко, се перший у нас письменник, що займав ся письменством не лиш так собі від не­хочу, для заспокоєня хвилевих поривів, для осо­лоди житя, а віддав себе цїлого лїтературі. Тим то пояснюєть ся та незвичайна, нечувана і не­видана у нас доси плодовитість його таланту.

Із його творів бє перед усїм в очи вели­чезна начитаність в усїх европейських лїтерату­рах і виїмкове у нас доси лїтературне образо­ванє. Що найкращі квітки, які лиш денебудь в сьвітї зглянуло його бистре око, пересаджував він зараз на наш лїтературний і культурний пу­стар то чудовими перекладами з усїх сьвітових лїтератур, то умілим нащепленєм нових лїтера­турних напрямів, нових форм, нового духа на наших простеньких дичках. Із некультурного пустару під його умілою, дбалою і старанною ру­кою зробив ся на наших таких очах чудовий парк. Франко, се перший Европеєць в нашій лї­тературі, він зевропеїзував нашу лїтературу.

Талант Франка переважно публицистичний в тім змислї, що він "в кождім часї дбав про те, щоби відповісти потребам хвилї і заспокої­ти злобу дня; він виходив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для проясненя справи, дбав наперед усего про теперішність, про сучас­них людий, бажав обвяти цїлий круг людських інтересів. З того виходить также, що він в кож­де своє слово вкладав якусь цїль, якусь тен­денцию.

Драгоманов і социялїстична критика су­спільного ладу, з якою запізнав ся Франко, за що приняв — мимоходом сказавши — найбіль­ше таки від своїх страшні, нечувані муки, хоч властиво він нїколи не належав до вірних тої релїґії (основаної на доґмах ненависти та клясо­вої боротьби) і мав відвагу серед насьміхів і на­руги її адептів нести сьміло свій стяг старого, щиролюдського социялїзму, опертого на етичнім широко гуманнім вихованю народних мас, на по­ступі і загальнім розповсюдженю осьвіти, науки, критики і людської та національної свободи (а не на партийнім доґматизмі проводирів, не на бюрократичній реґляментациї всеї людської бу­дущини, не на парляментарнім шахрайстві, що має вести до тої „сьвітлої будущини“ (Мій Ізма­раґд VIІІ) — дали напрям його талантови, дали также вказівки, де шукати в житю контрастів, конфлїктів, потрібних для твору штуки.

Перед його очима розкриваєть ся цїлий Океан кривд, горя, темноти народу. І Фран­ко — знов таки під впливом реалїстичного на­пряму в лїтературах західної Европи — почав малювати реалїстично і вірно темні, нездорові сторони нашого житя — а таких, як знаємо, бу­ло безлїч, огріваючи ті малюнки власним чутєм, надиханим глибшою ідеєю, розбуджуючи в душі читачів певний настрій, проникаючи в саму гли­бину, у саму душу людини, аби зрозуміти моти­ви її поступованя.

І заглянув він глибоко в серце, душу наро­ду, але найвиразнійше уміє він читати в своїй таки власній душі і в душі сучасної галицької інтелїґенциї тай дрібної півінтелїґенциї. Франко се перший поет-письменник інтелїґенциї в нашій лїтературі. У него в перший раз зовсїм ясно виступає также український нарід вже як нация з своїми полїтичними, економічними і культур­ними інтересами і ідеалами. Малює-ж він залюб­ки всїх тих, що в потї чола працюють і про­сьвітку не мають.

Страшними красками малює він оплаканий полїтичний, економічний і культурний стан укра­їнського народу.